- Реєстрація
- 27.01.24
- Повідомлення
- 8
Дитинство
Владислав Добрий народився 21 грудня 2005 року у м. Київ у сім'ї мореплавця Юрія та викладачки в університеті Вероніки. Владислпа був єдиним у сім'ї Каліванових, тому батьки приділяли йому багато уваги та любові.
Коли Владиславу виповнилося 4 рочки, батьки вели дискусії чи потрібно віддавати його до дитсадку - батько був за, а мати проти. Проте думка матері виявилася більш впливовою, тому Владислав аж у 5 років віддали не у дитсадок, а у швидку річну підготовку до школи. Владислав був дитиною, яка швидко вчилась, і вже через декілька місяців читав не по слогах, як одногрупці у підготовці, а моторно та чітко, також дуже швидко навчився писати, хоч і криво.
Ранній вік, захоплення та освіта
Ще з раннього віку мати відвела сина на секцію по карате, проте через місяць виявилось що у сина серцева хвороба Брадикардія, тому йому не можна займатися таким важким видом спорту. Мати наполегливо хотіла щоб син був спортсменом, тому буквально одразу відвела Владислава у секцію плавання. Але Владислав відходив лише три заняття, бо йому не сподобалась холодна вода та малий басейн, хоча через 2 роки перед початком школи мати відвела його у той саму секцію по тому самому плаванню до того самого тренера, і Владислав почав займатись на регулярній основі, змішуючи підготовчі курси та секцію плавання.
Ксандер без будь-яких проблем поступив у свою першу школу №54 у м. Харків. Продовжував свої успіхи, які розпочав на підготовчих курсах, тому класний керівник вважала його одним з найкращих учнів. Всі 4 класи закінчив бездоганно, після чого перейшов до гімназії у 5-ий клас.
Звісно, перехід був дуже нелегким, так як багато нових дітей з'явилось в окруженні Владислав, і немало шкільних друзів не перейшли з ним до гімназії, тому йому було перший рік дуже важко освоїтись. Але нові вчителі дуже швидко полюбили Ксандера, через його вміння швидко вчити новий матеріал, а це є головним чинником для вчення у одній з найкращих гімназій у місті. Малий Каліванов відучився 7 років у гімназії та закінчив з відзнакою 11 клас.
Проте далі настав наступний етап: ЗНО. Владислав у віці 17 років думав з яких предметів здавати іспит і ким далі бути... "Здати з біології?" - Ксандер не обожнював біологію та медиком стати було не його долею. "Історія?" - Владислав вважав історію цікавим предметом, проте зла шкільна вчителька йому занижчувала оцінки, і це стало його шкільною травмою. Тому Владислав довго не роздумував і обрав Англійську, Математику, Українську мову та ще Географію, бо у гімназії мав гарні успіхи з неї та трикратно вчителька обирала його на місцеві олімпіади та Владислав тричі вийшов на Всеукраїнський тур та один раз навіть взяв друге місце. Результати іспитів здивували навіть батьків сина: 188, 191.3, 195 та 194.7 відповідно до іспитів.
Юнацький вік, вища освіта та вступ до ЗСУ
Завдяки гарним балам з ЗНО Владислав зміг поступити на бюджет до Дніпровського Національного Університету ім. О. Гончара, який вважався одним з найкращих у цьому фаху. Батьки звісно були раді успіхам сина, вступом на бюджет, але переїзд до дніпровського гуртожитку став сильним горем для них. Владислав пообіцяв що буде гарно себе поводити та дзвонитиме кожного дня.
В університеті Владислав обрав спеціальність 122 "Комп'ютерні науки та інформаційні технології", так як спланував свою ІТ-кар'єру в подальшому, проте відучившись 2 курси завдяки своїм успіхам у навчанні керівництво закладу дозволило заморозити навчання зі збереженням бюджетної форми навчання та Владислав добровільно пішов у армію незважаючи на своє серцеве захворювання.
Владислав пройшов 3-місячну військову підготовку після чого його перевели на зону АТО на Донбасі. Владислав приймав участь у визволенні Донецької області рівно рік, після чого його травмували у ногу та відвезли до лікарні прямо з фронту. Поранення було незначним, Владислав швидко одужав та прийшов до тями і був готовий до повернення на фронт, але йому полковник особисто вручив військовий квиток і сказав закінчити навчання, бо Владиславу було лише 19,5 років на той момент.
Повернення з фронту, закінчення навчання та перші роботи
Владислав повернувся до Дніпра та у 21 рік Владислав закінчив навчання у ДНУ ім. О. Гончара з відзнакою - червоним дипломом. Після цього, Владислав вирішив спробувати себе в ролі Поліцейського м. Дніпра та паралельно з цим вирішив здобути другу освіту - вступив на магістратуру до Дніпровського Журналістського Університету, де відучився півтори роки та захистив дипломну роботу.
У Національній Поліції Владислав продовжував бути успішним поліцейським, а вночі підпрацьовував за фахом - працював на одну державну кібернетичну компанію, де отримував непогані гроші. Працюючи на двух роботах, у Поліції Владислав за пару місяців досяг порядкового звання "Майор", а потім і "Підполковник" та був начальником відділу-академії - "НАВС: Національна Академія Внутрішніх справ". Відпрацювавши ще півроку, Владислав покинув поліцейську службу і повноцінно почав свою працю за фахом.
Теперішній час
По сьогодні Владислав продовжує бути "айтішником", заробляє дуже гарні гроші, має дружину, сильно кохає її, не забуває про друзів зі школи та університету, продовжує спілкуватися з ними. Владислав на свій ще молодий вік продовжує мати успіх у житті, якій розпочався ще з передшкільного віку. Також Владислав не забуває телефонувати мамі щодня
Владислав Добрий народився 21 грудня 2005 року у м. Київ у сім'ї мореплавця Юрія та викладачки в університеті Вероніки. Владислпа був єдиним у сім'ї Каліванових, тому батьки приділяли йому багато уваги та любові.
Коли Владиславу виповнилося 4 рочки, батьки вели дискусії чи потрібно віддавати його до дитсадку - батько був за, а мати проти. Проте думка матері виявилася більш впливовою, тому Владислав аж у 5 років віддали не у дитсадок, а у швидку річну підготовку до школи. Владислав був дитиною, яка швидко вчилась, і вже через декілька місяців читав не по слогах, як одногрупці у підготовці, а моторно та чітко, також дуже швидко навчився писати, хоч і криво.
Ранній вік, захоплення та освіта
Ще з раннього віку мати відвела сина на секцію по карате, проте через місяць виявилось що у сина серцева хвороба Брадикардія, тому йому не можна займатися таким важким видом спорту. Мати наполегливо хотіла щоб син був спортсменом, тому буквально одразу відвела Владислава у секцію плавання. Але Владислав відходив лише три заняття, бо йому не сподобалась холодна вода та малий басейн, хоча через 2 роки перед початком школи мати відвела його у той саму секцію по тому самому плаванню до того самого тренера, і Владислав почав займатись на регулярній основі, змішуючи підготовчі курси та секцію плавання.
Ксандер без будь-яких проблем поступив у свою першу школу №54 у м. Харків. Продовжував свої успіхи, які розпочав на підготовчих курсах, тому класний керівник вважала його одним з найкращих учнів. Всі 4 класи закінчив бездоганно, після чого перейшов до гімназії у 5-ий клас.
Звісно, перехід був дуже нелегким, так як багато нових дітей з'явилось в окруженні Владислав, і немало шкільних друзів не перейшли з ним до гімназії, тому йому було перший рік дуже важко освоїтись. Але нові вчителі дуже швидко полюбили Ксандера, через його вміння швидко вчити новий матеріал, а це є головним чинником для вчення у одній з найкращих гімназій у місті. Малий Каліванов відучився 7 років у гімназії та закінчив з відзнакою 11 клас.
Проте далі настав наступний етап: ЗНО. Владислав у віці 17 років думав з яких предметів здавати іспит і ким далі бути... "Здати з біології?" - Ксандер не обожнював біологію та медиком стати було не його долею. "Історія?" - Владислав вважав історію цікавим предметом, проте зла шкільна вчителька йому занижчувала оцінки, і це стало його шкільною травмою. Тому Владислав довго не роздумував і обрав Англійську, Математику, Українську мову та ще Географію, бо у гімназії мав гарні успіхи з неї та трикратно вчителька обирала його на місцеві олімпіади та Владислав тричі вийшов на Всеукраїнський тур та один раз навіть взяв друге місце. Результати іспитів здивували навіть батьків сина: 188, 191.3, 195 та 194.7 відповідно до іспитів.
Юнацький вік, вища освіта та вступ до ЗСУ
Завдяки гарним балам з ЗНО Владислав зміг поступити на бюджет до Дніпровського Національного Університету ім. О. Гончара, який вважався одним з найкращих у цьому фаху. Батьки звісно були раді успіхам сина, вступом на бюджет, але переїзд до дніпровського гуртожитку став сильним горем для них. Владислав пообіцяв що буде гарно себе поводити та дзвонитиме кожного дня.
В університеті Владислав обрав спеціальність 122 "Комп'ютерні науки та інформаційні технології", так як спланував свою ІТ-кар'єру в подальшому, проте відучившись 2 курси завдяки своїм успіхам у навчанні керівництво закладу дозволило заморозити навчання зі збереженням бюджетної форми навчання та Владислав добровільно пішов у армію незважаючи на своє серцеве захворювання.
Владислав пройшов 3-місячну військову підготовку після чого його перевели на зону АТО на Донбасі. Владислав приймав участь у визволенні Донецької області рівно рік, після чого його травмували у ногу та відвезли до лікарні прямо з фронту. Поранення було незначним, Владислав швидко одужав та прийшов до тями і був готовий до повернення на фронт, але йому полковник особисто вручив військовий квиток і сказав закінчити навчання, бо Владиславу було лише 19,5 років на той момент.
Повернення з фронту, закінчення навчання та перші роботи
Владислав повернувся до Дніпра та у 21 рік Владислав закінчив навчання у ДНУ ім. О. Гончара з відзнакою - червоним дипломом. Після цього, Владислав вирішив спробувати себе в ролі Поліцейського м. Дніпра та паралельно з цим вирішив здобути другу освіту - вступив на магістратуру до Дніпровського Журналістського Університету, де відучився півтори роки та захистив дипломну роботу.
У Національній Поліції Владислав продовжував бути успішним поліцейським, а вночі підпрацьовував за фахом - працював на одну державну кібернетичну компанію, де отримував непогані гроші. Працюючи на двух роботах, у Поліції Владислав за пару місяців досяг порядкового звання "Майор", а потім і "Підполковник" та був начальником відділу-академії - "НАВС: Національна Академія Внутрішніх справ". Відпрацювавши ще півроку, Владислав покинув поліцейську службу і повноцінно почав свою працю за фахом.
Теперішній час
По сьогодні Владислав продовжує бути "айтішником", заробляє дуже гарні гроші, має дружину, сильно кохає її, не забуває про друзів зі школи та університету, продовжує спілкуватися з ними. Владислав на свій ще молодий вік продовжує мати успіх у житті, якій розпочався ще з передшкільного віку. Також Владислав не забуває телефонувати мамі щодня
